Цьогоріч 27 серпня минає 165-річниця від дня народження знаменитого українського поета, публіциста, драматурга, громадсько-політичного діяча Івана Франка - це великий син і геній українського народу. Людина, яка за життя отримала визнання від своїх сучасників, справедливо вважалася найбільшим інтелектуалом того часу. Ми пам’ятаємо його як поета і митця, але, водночас, він був справжнім мислителем і філософом. Недарма в українському народі його називають великим Каменярем, українським Мойсеєм. Адже своєю працею Іван Франко вказував шлях України і українців. Він писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів». Творчість його нетлінна і сьогодні залишається актуальною.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у сільській початковій школі (1862-1864 рр.), у так званій нормальній школі при василіанському монастирі (1864-1867 рр.), пізніше — у Дрогобицькій гімназії (1867-1875 рр.). 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880 р.; 1889 р.). Майже постійно співпрацював з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Наукові інтереси Франка зумовили роботу над докторською дисертацією, яку він захистив 1893 р. у Віденському університеті. З 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». Взимку 1907-1908 рр. здоров’я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер І. Франко 28 травня 1916 р.; похований у Львові. Іван Франко — поет, прозаїк, драматург. Початок його літературної діяльності припадає на часи навчання в гімназії. Першими спробами були поезії, що друкувалися в журналі «Друг» та сформували збірку «Баляды і росказы» (1876 р.). Найкращі твори другої половини 70-80-х рр. склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887 р.), що засвідчила творче зростання митця. Збірка поєднує поезії на різні теми, переважно громадянські. Наступна книжка поезій Франка «Зів’яле листя» (1896 р.) цілком відповідає авторському визначенню ліричної драми. Біографічно зумовлена, вона водночас є мистецьким шедевром і драматичним людським документом. До збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.) увійшли переважно поезії 1897 р. та частина більш ранніх творів. У них знайшли відображення моральні й громадянські пошуки автора, позначені напруженим драматизмом та складною динамікою емоцій. 1900 року побачила світ поетична збірка Франка «Із днів журби». Важливим етапом його поетичної біографії стала наступна книжка «Semper tiro» (1906 р.). Франкові належить авторство ряду творів у жанрі поеми, серед яких на особливу увагу заслуговують «Іван Вишенський» та «Мойсей». Останній твір стосується складного комплексу національної, громадянської й особистісної проблематики, осмисленого в узагальнено-філософському ключі. Поема перейнята суворим усвідомленням неминучості жертв і складних випробувань на шляху людини й народу до духовного оновлення. І. Франко — автор більш як ста прозових творів. Природно, що не всі з них однорідні за мистецькими вартостями. Прикметною особливістю прози письменника є її виражена тенденційність, що іноді переходить у публіцистичність, схематичну ілюстрацію політичних ідей, як, наприклад, у повісті «Борислав сміється» (1881-1882 рр.). Серед драматургічних творів Франка безсумнівним здобутком є п’єса «Украдене щастя» (1893 р.).
З нагоди відзначення 165-річниці від дня народження Івана Франка запрошую переглянути видання з книжкової викладки в шкільній бібліотеці .
Немає коментарів:
Дописати коментар